Зимою ми чекаємо тепла, 

В той час як літом під пекучим сонцем 

Охолодитись мріємо в снігу. 

Школярі спішать дорослішими стати, 

А дорослим — повернути б їх весну... 

Ми дивимось вперед, 

кудись спішим, 

будуєм плани... 

А хтось помітив ранішню красу? 

Ви чули, як пташки виводять трелі? 

Чи відчували подих вітру на щоці? 

Хтось, навпаки, в минулому живе, 

І всі його думки про те: 

«Що якби тоді я так зробив?», 

«Можливо, я не те сказала...» 

А час іде.  

Він не чекає 

Ні тих, хто у минулому живе, 

Ні тих, хто наперед все встигнуть хоче. 

Він просто йде 

 і змиває все з собою: 

І голоси, і спогади, і звуки. 

Він навіть біль змиває, 

Що роздирає серце  

на шматки. 

Тож, може, варто зупинитись 

І жити просто в цей момент? 

Не буде більш ніколи так, як зараз — 

Ні вчора, ані завтра, ні колись.

Авторка вірша- Коваленко Анастасія